Якщо вірити архівним записам 1460-го року, то тоді у селі прожи­вало близько 40 сімей. Від чого пішла назва села? Воно розміще­не попід горою, розтягнулося на півтора «одометри. Гора над селом має чотири назви: від початку -"Хоркавова гора",далі - "За бара­ном", "Посіч", "Гаркали". Між Се-лиськами і Під'ярковом знаходить­ся гора Сторожня, на якій колись, як розповідали старожили, була побудована сторожова вежа. На горі, між "Посіччю" і "За бара­ном", знаходиться яр - від села на південь, довжиною понад кіло­метр, шириною - поза сто метрів і глибиною до 80 метрів. Тисячами років після сильної зливи вода зно­сила у бік села сотні кубометрів глини, опоки, піску, каміння, заму­лювала людські городи, і навіть руйнувала будівлі. У 1959 році після сильної зливи жителю села Під'яркова Федору Сентому було зруйновано господарську будів­лю, повністю замулено город. Після цього місцева влада виріши­ла запобігти таким явищам на май­бутнє. Гора в основному викори-

Під'ярків... Село під ярами має свою давню Друга історію. найвища точка між Уралом і Карпатами розташована біля Підгородищ, а туди нам «рукою подати». Природа створила чудові умови для розведення і вирощування садів чим під'ярківці скористались і давно цим займаються. Надзвичайно цікавий краєвид відкривається перед очима, коли в погідну днину вийшли біля Стінки або на Сторожаю і подивились у напрямку Курович. Далеко видно. Були, мабудь, тяжкі часи, бо багато назв урочищ залишили для нас цю пам'ятку. Мене здавна цікавить краєзнавство. І тепер до нього я не байдужий, а ще більше мене захопила настияність і точність у виборі назв урочищ.
А з другого боку мене стривожило те, що багато під'ярківців не знають своєї історії, губляться назви і, щонайгірше, забуваються перека¬зи, легенди, пов'язані з селом. Це не стосується всіх, але, на жаль, багатьох.
Я вирішив зібрати все, що лишилось і передати його нащадкам.
Роботу розпочато із збирання стародавніх назв. Із зібраного складано словник, а також зроблено записи по черговості урочищ навколо села. Всі назви можна поділити на такі групи.
1. Історичні назви козацьких часів: Сторожня, Ваньківці.
2. Назви стародавньої міри землі, коли нашим предкам приходилось відвойовувати кланий родючих земель вид лісу: Лан.
3. Назви, які носять поетичність: Виргора.
4. Приналежність тій чи іншій людині поля, лісу і т.д.: Ксендзівів, Баськова долина, Кариів лісок. Таких назв багато.

Перші поселенці правдоподібно прибули в 1890-х роках. Вони емігрували з Галичини до Північної Америки і по дорозі зупинилися в портовому місті Ліверпуль в північно-західній Англії, з якого вирушали кораблі за океан. Там, однак, їхня подорож перервалася. Декому правдоподібно забракло коштів на дальшу дорогу, а декого переконали затриматися на місці робітники інших слов’янських національностей, які раніше туди прибули. Новоприбульці поселилися в Манчестері (50 км від Ліверпуля), де були можливості отримати працю – зокрема на кравецьких підприємствах, власниками яких були в більшості євреї зі слов’янських країн. Посилали додому зароблені гроші і заохочували родичів та знайомих приїжджати в Англію. Таким чином манчестерська українська громада росла.

У 1911 р. в Манчестері було близько 500 українців, переважно з Перемишлянського або Золочівського районів Львівської області. Біля 200 осіб було зі села Під’ярків, Перемишлянського району, однак ще до Першої світової війни вони виїхали до Північної Америки або вернулися до Галичини. Після війни ще більше осіб вернулося до Галичини і в Манчестері лишилося біля сотні українців. Під час Першої і Другої світових війн ті члени громади, які прибули до Першої війни з Галичини, будучи австрійськими громадянами, вважалися «ворожими іноземцями», і деякі з них були на короткий або довший час інтерновані в таборах, переважно на Острові Ман. З приїздом нових поселенців після Другої світової війни українська громада в Манчестері стала одною з найбільших у СК.

Р. Кравець

Література

Небесняк, Є., З Червоної Калини на Червону Рожу: до століття поселення українців у Манчестері, Великобританія: 1897-1997, т. 1, Рим-Львів-Манчестер: Салвид/Сопвид, 1997.

__________________________________________________________________________________________

Село Під`ярків під горою.
Новенький храм селянським рухом,
зігрітий сонцем і любов’ю
споруджений єдиним духом.
Цей Храм - князів Бориса й Гліба:

Немов Святе Письмо свічею,
Немов на школу зорі сипав,
Де вчитель символи життєві
Наносив на ківот суцвіттям -
Лози і виноградної грони
І будуть не одне століття
Плекати храм сільські долоні.
Згадає ктиторів з любов’ю,
Святити буде хліб і воду
село Під`ярків під горою

Із кореня мого народу.

Вірш Ніни Романяк. Члена спілки письмеників України 29.02.200р.